"Тиша" — це дослідження тиші не як відсутності звуку, а як фізичного, психологічного і візуального стану.
У роботах тиша виникає через відстань, паузу, порожній простір, повторення, переривання та зникнення. Знайомі пейзажі, людські постаті й побутові простори перестають бути просто зображеннями конкретних місць чи подій і стають носіями пам'яті.
Важливу роль відіграє поєднання рисунка з ниткою та іншими матеріалами. Втручання нитки в зображення порушує площину рисунка, її роль виходить за рамки декору: вона з'єднує або розділяє фрагменти, створює межі і ритми. Її характер приносить відчуття присутності туди, де саме зображення застигло в пам'яті нерухомим спогадом.
Частина цих структур відсилає до орнаменту та культурної пам'яті, але не відтворює їх буквально. Вони з'являються як фрагменти коду — щось впізнаване, але не до кінця прочитане.
Війна присутня в серії як контекст, у якому багато цих робіт виникли, але "Тиша" не є прямою ілюстрацією війни. Її поле ширше: це пам'ять, очікування, дистанція, втрата, культурна тяглість і те, що залишається після того, як подія вже зникла з поля зору.
